Синок малий сховався у підвалі,
А з ним іще і мама, вся рідня.
Вони бояться опинитися в завалі
Під канонади вибухів й сирен щодня.

Їх тато зараз вже далеко буде
Він захищає їх життя і мирний сон.
Всі рідні вірять – Перемогу він здобуде,
Бо у кутку сумує його акордеон.

Артем, сержант, їх тато, дуже добрий,
В боях уже відзначився не раз!
Крушив він ворога і був дуже хоробрий,
Із люттю брав й виконував наказ…

«Гради» били, немов у пеклі,
Оточили їх орки у справжній котел…
Аж до ранку тривали бої ті запеклі.
Поки наших бійців не загнали в костел.

Довго й мужнього тривала облава
Й бій жорстокий мучив всіх день.
Хлопці били кацапів, аж горіла заграва,
І ми всі чекали переможних знамень!

Важко й криваво велась оборона –
Вже палає столітній костел.
Артем відбивавсь до останнього патрона
За рідну Вкраїну, як мужній орел!

Пам’ять вічна про бій той буде
Хлопці рвали й товкли з усіх сил.
Ми ніколи той бій не забудем –
Сльози й квіти лягли до могил…
Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.
м.Малин
26.03.2022 р.

Яке потрібно мати серце,
Аби стріляти у дітей?
Малі зронили сліз озерце,
І не воліють бачити безжальних смертей.

Ці кляті орки луплять все, що бачать:
Садки і школи, лікарні та мости.
Їм українці ніколи цього не пробачать.
За нові й нові на могилках хрести…

Вони ідуть із зброєю на діда,
Що Перемогу нам приніс колись.
Вбивають діточок малих і їх сусідів
Так гірко нам, що їх дитячі мрії не збулись!

Ці вбивці геть вже знахабніли
Для них святого, мабуть, і нема.
Ми ж взагалі війни цієї не хотіли,
Та свою чашу мужності доп’єм до дна!

Все ж маємо «віддячить» за руїни,
І смерті малюків і їхніх мам.
Ми не були ніколи на колінах,
Але знамена Перемоги не дамо катам!

Згине ворог, ординець проклятий,
Зацвіте знову гарно наш сад.
Відбудуємось швидко й завзято,
І буде у нашій Вкраїні скрізь лад!
Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.
м. Малин.
25.03.2022 р.