«Шутка б’є – не я б’ю, віднині за тиждень буде в нас Великдень!»
Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею – «Вербним». Вербна неділя — одне з дванадцяти великих християнських свят. Вербну неділю прийнято проводити в колі близьких без гучних гулянь.
Які з звичаї та народні повір’я існували здавна в українців і дійшли до сьогодення розповіла викладач культурології Малинського лісоколеджу Інну Музика.
– Це свято походить від релігійної легенди, відповідно до якої, коли Ісус Христос в’їжджав до Єрусалима, його шлях люди встеляли вітами фініків та пальм. На слов’янських землях, де, як відомо, ці рослини не зустрічаються, їх у обряді замінила верба, що найпершою прокидається після зими. Цей день символізує входження Ісуса Христа в Єрусалим. Тому свято також називають Вхід Господній в Єрусалим. У цей день заведено святити вербу, радіти і бажати один одному здоров’я, щастя і достатку.
Свято пов’язане із зустріччю Христа Спасителя у Великому місті після воскресіння ним Лазаря. Тоді Ісус в’їхав у Єрусалим на віслюку (на знімку), а зустрічали його з пальмовими гілками, як царя і Месію. У нашій країні свято відзначають з Х століття, а замість пальмових гілок символом цього дня стали гілочки верби.
А сам звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику», датованому 1073 роком, згадується «Праздник вербини». Згадує про вербу й данило Паломник (1095-1108), котрий відвідав Єрусалим і там бачив «древіє много по брегу Іорданову превисоко, яко вербіє есть и подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».
У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба». Не сіяли колись і буряків, бо «будуть гіркі». Але в наш час люди цих звичаїв не дуже притримуються, а роблять так, як у них виходить, є вільний час і можливість.
У Вербну неділю освячували в церкві лозини верби. Під церкву заздалегідь навозили багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходились всі – старі, малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу».
Коли кінчається відправа і священник окропить гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло». А ще освячені котики кидали в кашу та їли її в повній вірі, що через ті котики передається людям сила весняної енергії на цілий рік. Ковтали котики ще й по дорозі до церкви, щоб не було лихоманки і не боліло горло. Коли хворіли люди або тварини, то знахарі варили свячену вербу разом з цілющими травами і напували тим відваром хвору людину чи тварину. Відваром свяченої верби мочили голову і цим лікувалися від болю голови, від пропасниці та ревматизму, збивали гарячку.
Молоді хлорці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви та й дорогою, як ішли додому, а б’ючись промовляли:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Сьогодні українці в цей день щиросердно один одному бажають такі віршовані слова:
Хай же Вербна ця неділя
Принесе у дім везіння,
Щоб всі мрії в нас збувались,
Ну а друзі не зрікались.
х х х
Верба красна розцвітає,
Про Великдень сповіщає
І Спасителю під ноги
Стеле гілочки розлогі.
х х х
Нехай краса та пахощі верби,
Навіють щастя і найкращі сподівання,
До Великодня тиждень лиш журби,
Прийміть з Вербою щирі привітання!
Верба, що розпускається першою навесні, вважалася в Україні священним деревом. Їй приписували особливу лікувальну та магічну силу.
«Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишалося після освячення, палили на вогні, щоб боронь Боже, під ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як перше навесні виганяють худобу на пасовисько, то конче погладять свяченою вербою – «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду – «щоб град припинився».
Верба має велике значення і в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом із цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину – у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворювань.
Колись в Україні був звичай носити свячену вербу церкви до церкви, а господарі, повертаючись з церви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок, «щоб росла Богові на славу, а людям на вжиток», а решту, що залишалася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами.
Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, промовляючи:
«Верба хльос, бий до сльоз, рости на здоров’я» або
Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
А на Галичині промовляли так:
Шутка б’є – не я б’ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!
На Вербному тижні житло набувало святкового вигляду, господині скребли, мили, прибирали, прикрашали домівку вишитими власноруч рушниками, витинанками тощо. Одночасно готували й святкову їжу.
Білий тиждень
Останній тиждень перед Великоднем називається білим тижнем або чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються посту так само суворо, як і на першому тижні Великого посту. Старі люди, колись бувало, сповідувалися вдруге.
Селяни вірили, що це найкращий час для сівби ранніх ярих зернових культур і гороху – «буде колосисте й без бур’янів».
Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається «чистим, світлим, великим, страсним або живним», але про це розповімо пізніше.
– Що побажаєте землякам у цей день?
– Вітаю усіх земляків із Вербною неділею! У цей особливий день, що прийшов до нас ще з біблійних часів, хочу побажати Вам благополуччя, любові і щастя. Добро, радість і благоденство нехай будуть завжди поруч з Вами. Нехай сам Господь береже Вас і охороняє на життєвому шляху.
Записав Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.