День Матері

«Без матері і сонце не гріє…»

     В Україні День матері офіційно відзначається у другу неділю травня.

      Свято було започатковано Указом президента України від 10 травня 1999 року.

     День матері має свою історію.

     У 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії у пам’ять про власну матір запропонувала присвятити один день у році вшануванню всіх матерів. Через два роки – у1910 – штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. 

      Матері присвятили багато своїх поезій відомі поети, пісень – композитори. Широко уславлює матерів і фольклор, зокрема про мам є багато прислів’їв та приказок. Ось деякі з них, які вдалося знайти:

      Де мати плаче, там ріки течуть, де сестра плаче, струмки біжать, де жінка плаче — роси нема.

     Матері  кожної  дитини  жаль,  бо  котрого  пальця  не  вріже, то все болить.

     Материн гнів, як весняний сніг:  рясно випаде, та скоро розтане.

​     Мати з сином лається — за піч береться, з зятем — за клямку.

     Нема  цвіту  кращого від маківочки, нема роду милішого від матіночки.

     Не та  мама,  що  народить,  а  та,  що  до  розуму доводить.

     Рада  б  мати  для  дітей  небо  прихилити  та  зорями  вкрити.

    Рідна  мати — брехуха,  то  мачуха  справедлива:  як  скаже:
    «Я тобі дам», то вже дасть;  а мати:  «І щоб тебе, і  бодай  тебе»,  а  сама:  «Ох, коли  б,  Господи,  не  сталось чогось дитині з моєї дурної речі!»

     Рідної матері слівце — як літнє сонце:  бо хоча й єсть не раз на світі хмарненько,  а все-таки від нього тепленько.

      У кого мати рідненька, у того сорочка біленька й голівка гладенька.

     То ті цвіти красні, котрі зацвітають, тоті діти щасні, котрі  матір мають.

​     У  дитини  заболить  пучка,  а  в  матері — серце. (* пучка – кінчик пальця руки)

     Мати сама не з’їсть, а дітей нагодує.

     Мене мати цілий вік дурила:  казала  «битиму»,  та  не  била.

     Материнська молитва із дна моря підіймає.

      Хто батька-матір зневажає, той добра не  знає.

     Без  матері і сонце не гріє.

     Без  матки нещасливі дітки.

     У кого є ненька, у того й голівка гладенька.

    Всяке дитя матері миле.

    Голівонька наша  бідна, що в нас матінка нерідна.

    До людей по розум, до матері по серце.

    Доти ягнятка скачуть, поки матір бачать.

    Для ворони нема кращих дітей,  як воронячі.

    І задрипана ворона  своїм дітям оборона.

    Кожна  мати  свою  дитину  хвалить,  а  чужу  ганить.

    Кожна корова своє теля лиже.

   Куля мине, а материне слово не мине.

   Любов матірня й на віддалі гріє.

   Любо й неньці,  як дитина в честі.

    Людям,  як болото,  а  матері,  як золото.

    Матері ані купити, ані заслужити.

    Мамина лайка — байка, а битва — молитва.

    Мати годує дітей, як земля людей.

    Мати з хати — горе в хату.

    Мати однією рукою б’є, а другою гладить.

    Найгірша мати хоче мати найліпші діти.

    Найдорожча пісня, з якою мати колисала.

    На світі знайдеш усе,  крім рідної матері.

    На сонці тепло, а коло матері добре.

    Тільки в світі правди, що рідная мати.

    Немає тих яток, де  продають рідних маток.

   Нема такого краму,  аби купив тата й  маму.

   Одна мати — вірна порада.

   При сонці тепло, при матері добро.

   Пташка радіє весні,  а дитя — матері.

    У дитини болить голова,  а у матері — серце.

   Сліпе щеня і те до  матері лізе.

   Сльози матері даремно ніколи не пропадають.

   Чого мама научить, те й дочка знає.

   Чого не дала мама, того не купиш і в пана.

   Що мати навчить, то й батько не перевчить.

   Що мати — то не мачуха.

   Що можна мамці, того не можна ляльці.

   Однієї матки та не однакові дітки.

   За  горами  мала  хмаронька,  яка  мати,  така  й  донька.

   Яка  клепка,  така  й  бочка,  яка  мати,  така  й  дочка.

   Яка  мати,  така  й  дочка:  їдять  кашу  з  черепочка.

  Яка вода, такий млин, яка мати, такий син.

видко поширилася світом.

Підготував Богдан ЛІСОВСЬКИЙ,

викладач коледжу.

Бережіть матерів

Бережім наших мам. Першоцвіти життя –
Наші добрі та лагідні неньки.
Перший подих і погляд, і серцебиття –
Все від них перейшло нам, маленьким.

Над колисками нашими мудрість людську
У піснях вони нам дарували.
І в дорогу життя – у широку таку –
Ми від них перші кроки ступали.

І просили вони, щоб барвінок поліг
Перед нами в далекій дорозі.
А як ми повертались додому з доріг –
Зустрічали на ріднім порозі.

Нам вони віддали все, що тільки могли,
Нас теплом зігрівали в морози…
То чому вже тепер, коли ми підросли,
В їх очах можна бачити сльози?

Все б віддав я за те, аби зникла та мить,
Коди діти не чують, не бачать,
Що у їхньої матінки серце болить,
Як вона через них гірко плаче.

Не робімо ж їм боляче, бо й каяття
Не лікують їм душі, стареньким,
Бережім наших мам. Першоцвіти життя –
Наші добрі та лагідні неньки.

Валерій ЛІСОВСЬКИЙ, поет-пісняр, вчитель-філолог, Почесний громадянин Малинського району.

За матеріалами особистого архіву Б. Лісовського, викладача коледжу.