26 квітня – День пам’яті про аварію на Чорнобильській АЕС. Вже тридцять чотири роки не дають спати людській совісті дзвони Чорнобиля. Все в них сплелося в єдине ціле: гіркий біль втрат і щира вдячність героям-рятівникам, які першими стали на захист Життя; надія, що подібне ніколи не повториться знову і звичайно, віра – в перемогу людського розуму, здорового глузду і доброї волі.
Життя перемагає радіаційну смерть.
Ми розуміємо – це не повинно повторитися.
Сьогодні людство навряд чи обійдеться без атомних станцій, але зробити їх надійними – у наших силах, не проводити сумнівних та небезпечних експериментів – наш здоровий глузд, вміти діяти в умовах техногенних аварій – наш обов’язок.
Кажуть, час лікує. Через 24 тисячі років людство зможе забути повністю про ту “мирну” атомну катастрофу, тому що це – час повного розпаду стронцію і цезію.
Весни обірване суцвіття,
Ядуче полум’я
І смерть…
Останній тиждень
Того квітня
І найстрашніший в світі герць.
Н. Кудріцька, викладач коледжу
Вірш
Чорнобильські хати
Застиг туман над тихою водою
Усе заснуло летаргічним сном.
Позаростали села лободою,
Шляхи-дороги вкрились полином.
Немає навіть в кого запитати,
Яка тут прокотилася чума.
Неначе вдови, посивіли хати
В чеканні дива — а людей нема.
Від безнадії виплакали очі,
Незримо й мертво дивляться у світ.
В німий ланцюг сплелися дні і ночі
На сотні літ, на сотні довгих літ.
А може не воскреснути ніколи
Й до скону днів нести оцей тягар,
До скону літ подичавілі бджоли
Збиратимуть урановий нектар…
Немає навіть в кого запитати
У безпросвітній ядерній імлі —
Чорнобильські дідівські мертві хати
Апофеоз життя на цій землі?!
Ми
Мирним атомом зрадницьки спалені,
Не з якихось далеких світів —
Ми з Базару, Народичів, Малина,
Ми з Головок Липлян, Скуратів.
Хижо світяться стронції й цезії,
Точать кігті — лишень підійди!
Проза буднів — з уламків поезії,
Проза буднів — то згустки біди.
Сльози горя і відчаю в матері,
Безнадія, мольба й каяття.
Не спіткнутися , віри не втратити,
Не піти б молодими з життя.
Ми — заручники, вільні невільники.
І про це знає весь білий світ.
Виростають могили й могильники —
Це надовго, на тисячі літ.
Наодинці з нещастями й болями —
Доля наша крута й нелегка.
Це із Зони жорсткого контролю ми —
Є на картах країна така…
Валерій ЛІСОВСЬКИЙ, поет-пісняр, педагог-філолог,
почесний громадянин Малинського району.