15 лютого, в 35-річницю з дня виведення військ з Афганістану, в Малинському фаховому коледжі відбулась інформаційна виховна година до Дня вшанування пам’яті УБД на території інших держав.
Згідно з Указом Президента від 11 лютого 2004 року на честь 25-тої річниці виведення колишніх радянських військ з Афганістану в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Грудень 1979 року для нас – це дуже давно, адже нас ще не було на світі. Афганський народ скинув монарха й проголосив Афганістан республікою. Новий режим почав почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів» («борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна. Між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз забов’язувався переозброїти афганську армію та надати їй воєнну підтримку. Сонячного зимового 27 грудня 1979 року, о 15.00 десантні частини Радянського Союзу були введені в Баграм і в Кабул, а згодом вони втягнулися у бойові дії по всій території. Держава, не питаючи дозволу в матерів, відправила своїх синів на війну. Йдучи у пекло, вони вірили своїй Батьківщині, вірили, що несуть визволення братньому народу. Сліпо обдурені, наші солдати «наводили лад» у «чужій країні» «вогнем і мечем». Вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів.
Та присутність чужоземних військ викликала стихійний опір «маджахетів». Афган плював нашим солдатам кулями в обличчя. І полетіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. За майже 10 років бойових дій на кладовищах України з’явилося близько 4000 свіжих могил з фотографіями юнаків. На холодних могильних плитах холодний надпис: «Загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок». 15 лютого 1989 року закрилося остання сторінка цього драматичного літопису. В цей день останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. А потім… 86 українських юнаків, яких вважають зниклими безвісти, 12 тисяч інвалідів, 100 тисяч, що живуть і будуть жити з невиліковними хворобами. І найстрашніше – забуття… Заховані ордена за бойові заслуги в афганській війні. Сьогодні це вже 35 років тому, як завершилась афганська війна. Чи треба взагалі згадувати про війну? Ми думаємо, що треба. Тим більше зараз, коли в Україні триває кривава війна, коли росія вторглась на наші території і вкотре гинуть наші хлопці і дівчата. Треба говорити про це лихо до тих пір, поки людство всього світу не зрозуміє, що кожне життя безцінне і вбивство людьми один одного ніколи не може бути виправдане. Поки людство всього світу не скаже: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробимо все, щоб її не було».

Вікторія САХНЮК (за матеріалами з відкритих джерел інтернету