Знов сирена розбурхала спокій.
Ріже вухо всім нам 18-ий день!
Люди звикли вже чути скрізь грохіт:
Від Полтави, Лубен й до Мелень.
Люди вірять у мир і безпеку.
Роблять справи свої хто де і як.
Всі ми мріємо зменшити походи в аптеку,
Бо кацапам й не думаєм здаватись ніяк!
Наші хлопці – опора й надійне плече Перемоги.
У єднанні за землю в боях Перемогу кують.
Хоч на них і чекають небезпека й тривоги,
Але віримо – наші Герої живими додому прийдуть!
Богдан Лісовський.
м.Малин.
Рятівники ви наші довгожданні.
Ви мужні і хоробрі водночас.
Всю ніч робили вчинки ви порядні –
Життям ризикували задля нас!
Хтось врятував життя людей в підвалах.
У Ірпені чи Ворзелі, мабуть.
Для цього ви спускалися в завали,
Щоб знищить ворога й прокласти до нас путь.
А люди дуже вдячні вам, я знаю.
За вашу мужність і жертовність у боях.
За те, що вже ракети й безпілотник не літають,
Розсіюючи паніку в полях…
Богдан Лісовський.
м.Малин
І сирена вже не допоможе
Всім у цій затятій боротьбі.
Ми тебе благаємо лиш Боже,
Руки склавши навхрест у мольбі…
Урятуй наших людей вкраїнських,
А солдатам ти надай снаги.
Щоб крушили нелюдів російських
Й врятували Україну від біди.
Люди тут живуть в підвалах,
З мраком й кров’ю вже на “ти” давно.
Декого шукають і в завалах,
Всі ці кадри зовсім не з кіно.
Вірю в Перемогу неодмінно.
Злу переламаємо хребти!
Варто йти до цілі беззупинно,
Бо назад не маєм права йти…
Богдан Лісовський.
м.Малин
В нас жінки лягають під танки
Діти знають, хто ворог і де.
Зморені голодом, люди сидять у підвалах до ранку,
В надії на те, що клятий ворог піде.
Є запал і бажання здолати кацапів.
Люту ненависть враз доведемо свою.
Головне, щоб в країні не плакала мати,
А ми зможем, бо міцно тримаєм броню!
Богдан Лісовський.
м.Малин.
Їх ховають у братських валах,
Бо не можуть дістатись кладовищ.
В Ірпені земляків дістали з руїн і підвалів,
Звільнивши їх з попелищ і сховищ…
Скільки може це все тривати?
Кров’ю скроплена кожна днина.
Скільки буде ще плакати мати?,
Чекаючи вдома єдиного сина?
Він повернеться, точно я знаю.
Стомлений, зморений, але щасливий.
Він впаде на плече, заридає:
-Там я в пеклі побув, а не в раї…
Богдан Лісовський.
м.Малин.
Він десантник – мужній і хоробрий воїн
З пекла й куль він рятувавсь не раз.
Вже свинець і грохіт добре він засвоїв,
Бо прийшлось в окопі чути це сто раз.
Скільки днів і ночей він був ніби в пеклі,
Рятував цивільних, друзів і рідню.
А тепер лежить він в госпіталі, на третім,
Прикриває рани, отримані в бою…
Все сталось раптово, ніби на навчаннях,
Бій, сирена, відступ, атака і штурм.
Цей ворожий наступ стався на світанні,
Коли було чути звук ранковий сурм.
Не хвилюйся, мамо, скоро я вже встану
До своїх же хлопців і до Вас зайду!
-Як там поживає без мене Оксана?
Їй не говоріть за мене – я її знайду…
Ще рясні світанки будем зустрічати
В радості й усмішках вдвоє ми й не раз!
Вірю наші дітки будуть малювати
Мирне небо й квіти, що приніс для Вас.
Богдан Лісовський.
м.Малин
Тривога й знову в укриття –
Це зараз дуже актуально.
Ми всі немов із забуття,
Хоч знаємо, що це реально.
Щодня живем, немов у пеклі,
Ракети, вибухи, підвали й метушня.
Ми всі перебуваємо за крок до смерті,
Цікавлячись з дня в день чи жива вся рідня.
Та мужні воїни тримають оборону.
Вдень і вночі, пильнуючи встократ.
Вони вже хочуть повернутися додому,
Але їх не пускає “старший “брат”…
Вже б борозну ложити рівну не завадить,
Садити сад, картоплю й буряки.
А в церкві он священик править
Молитву за життя хоробрих моряків.
Вони стояли вперто на своєму,
Не дали змоги ворогу прорвать.
Рубіж морський, кордони і міста
Ціною крові й мужності забрать!
Богдан Лісовський.
м.Малин
Смуток і горе – тепер в Україні.
Всі ми волі прагнемо дуже!
Хочеться в полі орати вже нині,
Хоч й снаряди летять – нам байдуже!..
Усім в житті відведений свій шлях.
Кому орати, а кому й співати.
А ми тримаєм міцно зброю у руках,
Щоб свою рідну Україну захищати!
Ми тут росли, мужніли, виростали,
Навчались, зустрічались і жили.
Тепер повинні мужньо захищати,
Бо тут живуть наші доньки й сини!
Постріли, удари, вибухи, тривога.
Укриття, майдани, діти й каяття.
Не здамось ніколи ворогу в дорозі,
Й не пробачим смерті й навіть співчуття!
Не плачте мамо, скоро повернусь.
Уже ж бруньки березу підганяють.
Я лиш закінчу рятівний свій путь,
І неодмінно ще своє весілля відгуляю…
Ми не прагнем високих польотів,
Всі гартуємось в міцній борні.
Нам би швидше відчути на дотик
Клаптик рідної серцю землі…
Новий день дарує нові мрії.
Всі живемо зараз у пітьмі.
Радує лиш всіх, одна надія, –
Що живими хлопці прийдуть із війни!
Світанок заглядає у вікно.
Морозний березень, до речі, як ніколи.
Всі прагнуть, щоб настало вже тепло,
А в Україні – мир, добро й не плакали ікони.
Всі хочуть миру й якнайшвидшого закінчення війни,
Бо людських втрат і сліз уже всім вдосталь.
Клянемось, мамо, живими повернутися з війни,
Бо не забули, як дивовижно пахнуть вдома борщ і рідна постіль…
Мама в Маріуполі, в підвалі
Ми ж із братом дивом вибрались.
Їх бомбили кацапи з-під Уралу
Аж здіймались наші поверхівки ввись…
То було жахливо пережити.
А тим більше жити й бути там.
Ми благали лиш одне: ще б жити!
Й це здавалося не тільки нам.
Нас почув Всевишній, зглянувся над нами.
Я із братом нині пекло перейшли.
Тільки б все успішно склалося у мами,
Й ми усі зустрілись, й родичів знайшли!
Богдан Лісовський.
м.Малин
А медики завжди на полі бою:
У бомбосховищі, лікарні, на дому.
Не має часу навіть запитати
Коли й чи бачать ще вони рідню?
Їх клятва Гіппократа завжди не пускає
Провідати своїх хоча б на одну мить.
Коли везуть поранених солдатів пропадає,
Бажання це святе, бо треба поспішить…
Батьки й сини боронять нашу землю від чужинської навали.
В окопах, мурах і на кривавих рубежах.
А наші ескулапи точно знають,
Що встигнуть поранених Героїв врятувать!
Їм слід надати першу медичну допомогу,
Вона в цей час потрібна їм більш за все!
Бійці для нас на фронті гартують Перемогу,
Її нам, вірю точно, новИй день принесе!
Богдан Лісовський.
м.Малин
Банкомат. Аптека. Магазин.
Цей маршрут для всіх нас нині звичний.
Ще забув заїхать по бензин,
Має ж друг дістатися столичний.
Він там пекло пережив і тьму.
Радо зустрічав нові світанки!
Добре, що не бачив там орду,
Й не псував свій настрій спозаранку!
Син і донька, зараз у безпеці,
Він душі не чає в них весь час.
Корвалол купує часто він в аптеці,
Бо переживає завжди і про нас.
Ми дружили ще з студентських буднів,
Разом хліб і борщ ділили пополам.
Грали у оркестрі на гармошці й бубні,
А на вихідних заходили й у храм…
Нині ж ми ізнову будем разом й поряд
Я і він в одному місці жить!
Нам лишивсь на згадку лише один спогад,
Як потрібно в горі жити і завжди дружить!
Богдан Лісовський.
м.Малин.